Знай і люби свій рідний край

«Знай і люби свій рідний край!»

Виховний захід

Відкриваю для себе нові імена.

І глибинні думки, і душевні висоти.

Скільки років ховала їх прірва страшна,

Що хотіла наш дух,

Нашу суть побороти.

В. Кащенко

 Мета: ознайомити дітей з творчістю письменників рідного краю; сприяти розширенню кола їх читання, формувати життєві цінності, виховувати любов до Батьківщини, почуття патріотизму.

Вчитель.    Відомо, що патріотизм починається з любові до своєї оселі, з колискової, яку співала мати, з рідної мови і пісні. Патріотизм – це любов і повага до свого. Кожен момент наближення до видатної особистості рідного краю нагадує проростання корінчика в національний грунт.

 Учень. Як можна не любити рідний край,

      Священну землю, дану тобі Богом.                             

      Блакитних рік веселий водограй

      І дивоствіт за батьківським порогом.

Чарівний світ літератури допомагає зовсім по-іншому, через призму бачення письменника, глянути на світ, замилуватися ним і відчути гордість за те, що ти народився саме на цій землі, живеш тут і будуть жити тут твої нащадки.

Учень.  Тут кожний крок –

              Розгадка чи надія,

              Що в незабутнє стишено ведуть.

              Гудуть дуби

              На  «Хуторі Надія»,

              Про невмирущість творчості         

              Гудуть…

Хутір «Надія» Івана Карповича Карпенка-Карого – це перші незабутні екскурсії у світ рідної культури, це традиційні вересневі свята театрального мистецтва, це наша слава, це своєрідний символ давніх традицій українського народу, це наша велика відповідальність перед минулим і надійна запорука майбутнього.

Учень.  Як добре, що на нашій українській землі є такі місця , як цей історичний куточок – «Хутір Надія». Відвідавши його, познайомившись з експозицією, почувши розповідь про видатних людей, корифеїв українського театру, стаєш і сам чистішим серцем і душею, своїми помислами і мріями.

Учень.   29 вересня  виповнилось  170 років від дня народження  видатного драматурга, актора, режисера, одного з основоположників українського професійного театру  Івана Карповича Карпенка - Карого. Продовжуючи традиції Т. Шевченка, він відіграв велику роль у боротьбі за народність, ідейність української літератури й театрального мистецтва. Внесок І. Карпенка - Карого в українську класичну драматургію, за словами І. Франка, «наповняє нас почуттям подиву до його таланту. Обняти такий широкий горизонт, заселити його таким множеством живих людських типів міг тільки першорядний поетичний талант і великий обсерватор людського життя».

Учень. Іван Карпович, як і вся сім'я Тобілевичів, дуже любив Шевченка. Коли з ініціативи Марка Кропивницького було організовано аматорський гурток, однією з перших вистав була п'єса Шевченка «Назар Стодоля», в якій Іван Тобілевич грав Назара, його дружина - Софія Тобілевич - Галю.

  У пам'ять великого поета дітям своїм він дав імена героїв п'єси - Назар і Галя, а другу дочку назвав Ориною - іменем героїні з поеми «Невольник». Для псевдоніма Іван Тобілевич теж взяв ім'я одного з головних персонажів «Назара Стодолі» - Карого, роль якого, після Кропивницького, він виконував з великою майстерністю.

Інсценізація уривка з п’єси І.Карпенка – Карого «Мартин Боруля»

Учень. Сворення українського професійного театру пов’язане з ім’ям Марка Кропивницького. Відвідавши музей, ми дізнались, що знайомство Марка Лукича з театром перетворилось на сенс життя. Він грав на сцені, очолював творчі колективи, але сумував за своїм, рідним театром, і згодом така можливість з’явилася. Очоливши трупу, з великою енергією взявся до режисерської праці. Кругом глядач дивувався національному колориту вистав Кропивницького, пісенності мови, щирості народної душі. Ще в аматорському гуртку М. Кропивницький робить перші кроки на сцені, зігравши ролі Петра («Наталка Полтавка»), Стецька («Сватання на Гончарівці»), Чупруна («Москаль-Чарівник»).

Лунає пісня Петра з п’єси «Наталка Полтавки» -  «Сонце низенько».

Учень. Самовіддана боротьба М. Кропивницького за свій театр в умовах повної заборони всього українського була прикладом громадянського подвигу. Нам є чим пишатись. 

Учень. Пишаємось ще одним земляком нашого степового краю. Ближче ознайомитись з життям і творчістю В. Винниченка ми мали змогу під час екскурсії в обласний краєзнавчий музей.

Учень. Перенесімо уяву в позаминуле століття 1880 р. на одну з вулиць міста  Єлисаветграда (тепер Кіровограда), де в невеличкому будинку в  сім’ї селянина Кирила Винниченка народився син Володимир. А найулюбленіше місце дитячих розваг – річка Інгул. Влітку – купалися, взимку – каталися на ковзанах. Пригод з непосидючим хлопчиком траплялося багато. Якось переплив широкий став разом із дорослими, ледь не втопився, врятували. Якось мчав на коні перед табуна, кінь, злякавшись, скинув малого вершника, лише щасливий випадок уберіг від смерті. Якось подорожував по льоду річкою кілометрів сорок. Сусідські хлопці побоювались його. Був дуже сильний для свого віку, вольовий, але й упертий. Точно, як той Федько-халамидник.

Учень. Усі ці загадки  - від матері письменника, а записала їх його дружина. Мама розповідала, що малим Володя виділявся серед своїх ровесників надзвичайною кмітливістю, прекрасною пам’яттю, дуже рано сам навчився читати. Був гордим незалежним правдолюбцем. А ще любив свіже повітря, рух. От з такого хлопчини й виросла прекрасна людина, які ніколи не шукала для себе спокійного життя, щиро прагнула принести користь рідному народу. Прожив В. Винниченко велике неспокійне життя. Став одним із найвідоміших письменників, активним політичним діячем.

Мікрофон

• Для мене Винниченко обдарована людина, драматург, письменник ще й маляр;

• палкий патріот України;

• людина незвичайної долі, яку не визнала у свій час Україна;

• видатний політик, лідер УНР, очолював Директорію;

• філософ і публіцист;

• неспокійний, непокірний, активний діяч української соціал-демократії;

• просто людина з особливою долею.

Перегляд відео презентації «В.Винниченко. Повернення.»

Учень.  

Надіїн хутір звиклий до гостини.

Тут і душа у теплім сповитку.

Благословенні зморені хвилини,

Де творча радість п’є журбу терпку.

Веде дорога в Батькову оселю

З далеких мандрів трьох її синів,

Щоб вимовити думи невеселі,

Осугу знять з засмучених степів.

Папір…Перо…Чорнило…Сам з собою.

Затісно стане – з світом розмовляй,

Але затям – живе завжди з тобою

Горьований віками рідний край.

Вчитель.  Ці рядки зворушливої поезії звучали під час відкриття виставки на хуторі «Надія», присвяченої світлій пам’яті поета-земляка Леоніда Безпалого. В організації та проведенні цього заходу взяли участь учні нашої школи.

Учень.  З творчістю Леоніда Безпалого ми знайомимось на уроках української літератури та під час проведення позакласних заходів. Щоразу відкриваємо для себе людину високого духу, світлої душі, широких  інтересів та ерудиції, людину життєрадісну, закохану в поезію, рідне слово.

Учень.  

Іде в нестримнім пориванні

У ряст заквітчана весна,

Завмерло все у здивуванні:

Яка ж вона* І хто вона*

Зелена, райдужно-квітуча

Крилатоброва дивина,

Прудка, розкута, невсипуща,

Дзвінково-сонячно рясна.

Учень.  Незабутні враження залишив урок поезії на лоні природи, присвячений творчості Леоніда Безпалого. Вірші поета-земляка – це яскравий світ художніх образів та майстерність поетичного слова, яке здатне відкрити багато таємниць твоєї душі.

Учень.  Жоден захід, присвячений рідній мові не обходиться без палкого, щирого слова Леоніда Безпалого, наділеного потужним патріотичним струменем, любов’ю до рідної землі.

Заключна частина

Звучать пісні на слова Леоніда Безпалого

Учень.  

Тобі, о рідна земле, дяка

За сонце, степ і явори,

Навчи серця радіти й плакать,

Лише байдужість забери…